Правова освіта

Дитина значну частину свого часу проводить у сім’ї. Вона спостерігає життя і діяльність батьків, стосунки між членами сім’ї, засвоює ті морально-правові принципи, якими вони керуються у своїй по­ведінці, у ставленні до власних дітей, до оточення, до праці. Основи характеру, вихідні життєві установки — все це закладається в сім’ї, і годі чекати добра, якщо педагог навчає одного, а батьки — іншого.

Цілком зрозуміло, що переважна більшість сімей сумлінно ставиться до своїх обов’язків з виховання дітей, слугує для них прикладом, гідним наслідування. Проте в нас чимало і проблемних сімей, неблагополуччя яких передусім негативно позначається на вихованні дітей.

Для здійснення виховної роботи з батьками вихователеві важливо мати чітке уявлення про морально-правову атмосферу сім’ї кожної дитини, володіти вмінням здійснювати відповідну роботу з батьками з приведення цієї атмосфери у відповідність до моральних і правових норм.

Посиленої уваги вимагають сім’ї, де послаблений або взагалі відсутній контроль за поведінкою дітей, коли їм надається необмежена свобода. Такі батьки помилково вважають, що їхній обов’язок полягає у піклуванні про харчування, одяг, взуття дитини.

В окремих сім’ях дитина змалку слухає цинічні розмови про «вміння жити», де проповідується принцип «ти мені — я тобі». У сім’ях, де батьки думають більше про себе, ніж про суспільні інтереси, їхні висловлювання з цього приводу дітьми сприймаються однозначно, вони засвоюють хибні уявлення про те, що в житті потрібно передусім мати на увазі власну персону, більше взяти для себе.

Особливої уваги потребують сім’ї, у яких панує грубе, жорстоке ставлення до дітей з боку батьків або старших братів чи сестер. Щоденне знущання батька з матері чи батьків з дітей формують в останніх байдужість до чужого горя. І виростає з дитини злочинець, який піднімає руку на людину. Попередити по­яву правопорушника в такій сім’ї можливо за умови проведення виховної роботи з батьками, яка має на меті змінити ці аморальні стосунки між членами сім’ї, сформувати в них повагу, почуття власної гідності.

Виховання дітей родиною є обов’язковим, так само обов’язковим є піклування батьків про їхнє здоров’я, фізичний, моральний розвиток та навчання. Виконую­чи свої обов’язки щодо виховання, батьки мають поважати гідність дитини, не застосовувати жорстоких і грубих методів виховання.

23 % батьків вважають, що права дитини не порушуються, якщо вони дозволяють собі вдарити свою дитину; лише 41 % вважають покарання неприпустимим за жодних обставин; а 40 % допускають тілесні покарання лише в крайньому разі. Щоб покарати свою дитину, батьки зазвичай вибирають такі «методи»: ставлять у куток; не дозволяють дивитися телевізор; не дають солодощів; перестають спілкуватися з дитиною; позбавляють гри; б’ють паском; дають потиличника; лишають саму в кімнаті.

До найбільш неправильних, неприємних і малоефективних покарань належать форми фізичного впливу. Більшість батьків вважають, що фізичне покарання не таке вже й велике зло, або навіть потрібне. Але цей вид виховного впливу аж ніяк не ефективний, як це здається на перший погляд, якщо батьки взялися до фізичного покарання, коли дитина не виконала їхніх вимог, то таке покарання не усуває конфлікту, бо якщо дитина і зробить те, що від неї вимагається, то її діями керують страх та інстинкт самозахисту. До того ж, така форма впливу використовується тоді, коли самі батьки не контролюють своєї поведінки.

Мовленнєва агресія з боку батьків — лайка, зневага, образа — призводять лише до того, що дитина сама послуговується цією моделлю поведінки щодо однолітків.

Заборона має випереджати вчинки дитини або бути негайною реакцією на її небажані дії. Дуже важливо в такому разі контролювати свої слова — обмежитися коротким зауваженням «не можна!» й відмовитися від поширеної аргументації. Краще показати своє незадоволення мімікою, жестом, виразом обличчя. Тоді дитина поступово навчиться розуміти, які її вчинки викликають емоційну підтримку батьків, а які — ні. Випереджальна заборона має бути лаконічною й точною. Найпоширеніша форма покарання в родині — покарання «природними наслідками». Це означає обмеження або позбавлення дитини за провину чогось приємного (солодощів, нових іграшок). Але тут можна досягти ефекту за умови, якщо дитина вважає обмеження справедливим, якщо це рішення прийнято з її згоди, є результатом попередньої домовленості. Найкраще не позбавляти дитину чогось, а дещо віддалити в часі радісну для неї подію. Але аж ніяк не слід позбавляти її їжі, свіжого повітря, спілкування з однолітками.

Усі люди на Землі мають рівні права та свободи, закріплені Загальною Декларацією прав людини, що прийнята Генеральною Асамблеєю ООН в 1948 році. Ваша дитина, як і будь-яка інша людина, має рівні людські права! Права дитини закріплені Конвенцією про права дитини, що проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року.

Кожна дитина має право:

·          на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку;

·          на захист здоров’я та медично-санітарне обслуговування;

·          на захист від поганого поводження, від відсутності турботи з боку батьків або тих, хто забезпечує за нею догляд;

·          на захист від жорстоких, нелюдських або принизливих гідність людини видів поводження чи покарання;

·          на захист від будь-якого покарання;

·          на захист від сексуальних домагань;

·          на проживання з батьками та на підтримку контакту з батьками в разі їх розлучення;

·          на вільне віросповідання поглядів з усіх питань, що стосуються життя;

·          на свободу думки, совісті, віросповідання;

·          на особисте життя, на недоторканість житла, таємницю кореспонденції.

Права дитини порушуються, якщо:

o    не забезпечена її безпека для життя та здоров’я;

o    її потреби ігноруються;

o    по відношенню до дитини спостерігаються випадки насильства або приниження;

o    порушується недоторканість дитини;

o    дитину ізолюють;

o    дитину залякують;

o    вона не має права голосу під час прийняття важливого для сім’ї рішення;

o    вона вільно не може висловлювати свої думки і почуття;

o    її особисті речі не є недоторканими;

o    її використовують у конфліктних ситуаціях з родичами;

o    дитина стає свідком приниження гідності інших людей.

ДІТИ В СУСПІЛЬСТВІ НАЙБІЛЬШ УРАЗЛИВІ. ДІТИ, ПРАВА ЯКИХ ПОРУШУЮТЬ, ЧАСТО СТАЮТЬ СОЦІАЛЬНО І ПСИХОЛОГІЧНО ДЕЗАДАПТОВАНИМИ.

Як реагує дитина на порушення прав?

·          Їй стає важко спілкуватися з однолітками і дорослими (вона губиться, блазнює, б’ється, замикається в собі тощо). Її турбує особиста безпека і любов до неї.

·          Вона часто перебуває в поганому настрої, може втекти з дому.

·          Може вживати наркотики або алкоголь.

·          Може вдаватися до спроб суїциду (замаху на своє життя).

Що батьки можуть зробити для своєї дитини?

§   Пам’ятати, що дитина — це окрема особистість, яка має власні почуття, бажання, думки, потреби, які належить поважати.

§   Забезпечити її фізичну безпеку.

§   Навчити її казати «Ні», навчити захищатися, вміти поводитися безпечно.

§   Негайно припинити фізичну і словесну агресію по відношенню до неї та до інших людей.

§   Знайти час для щирої розмови з дитиною щодня. Ділитися з малюком своїми почуттями і власними думками.

§   Пам’ятати про її вік та проте, що вона має свої особливості.

§   Залучати її до обговорення тих сімейних проблем, які можуть бути для неї доступними.

§   Залучати дитину до створення сімейних правил.

ПАМ’ЯТАЙТЕ!

Дитина поважатиме права інших, якщо поважатимуть її права

1. Дитина має право на любов.

2. Дитина має право на повагу.

3. Дитина має право на сприятливі умови зростання і розвитку.

4. Дитина має право жити зараз.

5. Дитина має право бути собою.

6. Дитина має право робити помилки.

7. Дитина має право на невдачу.

8. Дитина має право на серйозне ставлення.

9. Дитина має право, щоб її цінували за те, що вона є собою.

10. Дитина має право на бажання, скаргу, питання.

11. Дитина має право на таємницю.

12. Дитина має право на «брехню, обман, крадіжку».

13. Дитина має право на повагу до її власності і бюджету.

14. Дитина має право на освіту.

15. Дитина має право опиратися виховним впливам, які суперечать її пе­реконанням.

16. Дитина має право на протест проти несправедливості.

17. Дитина має право на дитячий суд, де він може судити і де його судити­муть ровесники.

18. Дитина має право на захист у системі правосуддя для дітей.

19. Дитина має право на повагу до своїх позовних вимог.

20. Дитина має право спілкуватися з Богом.

21. Дитина має право на передчасну смерть.

1. Покарання не має шкодити здоров’ю дитини — ані фізичному, ані психічному. Більше того, за своєю сутністю покарання має бути корисним.

2. Якщо у вас є сумніви, карати чи не карати, не карайте. Навіть якщо вже зрозуміли, що ви занадто довірливі й нерішучі. Жодної «профілактики», жодних покарань про всяк випадок!

3. За один раз — одне. Навіть якщо скоєно одразу кілька вчинків, покарання може бути суворим, проте лише одне й за все «оптом», а не по одному за кожну провину.

4. Краще не карати зовсім, аніж карати із запізненням.

5. Покараний — пробачений. Інцидент вичерпано. Про старі провини ані слова. Не заважайте дитині починати життя спочатку.

6. Якою б не була провина, покарання не має сприйматися дитиною як перемога сили над слабкістю, як приниження.

7. Дитина не повинна боятися покарання. Вона має боятися не гніву, а засмучення від її провини.

1. Люби свою дитину. Радій з її присутності, приймай її такою, якою вона є. Не ображай, не принижуй, не підривай її впевненості в собі, не піддавай несправедливому покаранню, не позбавляй своєї довіри, дай привід любити себе.

2. Охороняй свою дитину. Охороняй її від фізичних та душевних небезпек, навіть коли треба, жертвуючи власними інтересами і ризикуючи власним життям.

3. Будь добрим прикладом для своєї дитини. Прищепи їй повагу до традиційних цінностей, сам живи згідно з ними. Нехай у вашій сім’ї побутують чесність, скромність, гармонія. Порушення батьками подружньої вірності, заздрість, збагачення небезпечними засобами, досягнення тієї чи іншої вигоди за допомогою безпринципних зв’язків тощо — усе це завтра позначиться на моральному обличчі вашого сина чи доньки.

4. Грайтеся зі своєю дитиною. Віддавайте дитині стільки часу, скільки необхідно для її розвитку. Багато розмовляйте з нею, не відвертайтеся, коли вона щось говорить. Грайтеся з нею так, як їй подобається. Приймайте серйозно її гру, світ її уяви.

5. Працюйте зі своєю дитиною. Допомагайте дитині, коли вона намагається взяти участь у якійсь справі. Копи підросте, потроху залучайте до праці з людьми і для людей.

6. Дозвольте дитині набути життєвого досвіду, нехай навіть безболісного, але самостійного. Дитина визнає тільки ті враження, які пережила самостійно, а надмірна опіка й тепличні умови життя можуть виплекати соціального інваліда.

7. Привчайте дитину бути слухняною. Спрямовуйте її поведінку так, щоб учинене нею не завдало шкоди ні їй самій, ані будь-кому. Не обминайте моментів, коли вона негарно поводиться у вашій присутності, зауважте і поясніть, чому треба чинити саме так, а не інакше.